Нові діти

Причини аномальної поведінки сучасних дошкільнят

Олена ЯКОВЕНКО,

нейропсихолог, директор Центру лікувальної педагогіки, м. Київ

 

До терміна агресивний підліток ми майже звикли, в усякому разі цим нікого сьогодні не здивувати. Але що відбувається з нашими любими малятами? Щороку невблаганно зростає кількість дітей із синдромами гіперактивності, дефіциту уваги, депресивними проявами та іншими поставленими чи поки що непоставленими діагнозами. Педагоги дуже стурбовані норовливістю, некерованістю та агресивністю багатьох сучасних до­шкільнят. Такий відчутний дрейф психосоціального розвитку малюків у бік аномальної поведінки не може не позначитися на організованості, здатності до навчання й соціа­лізації дитини, зокрема й у процесі підготовки її до школи.

У зв'язку з прийняттям нової парадигми освітньо-виховного процесу в дитсадку, орієнтованої на на­дання дитині вільного вибору темпу, способів та шляхів свого розвитку, загострилася дискусія щодо виховання самого дошкільника, який має ввійти до цієї "зони свободи" й адекватно визначити власні пріоритети.

Створення різних зон освітнього простору (зони свободи, зони регульованої свободи і зони порядку) в дошкільному закладі може стати нео­ціненним внеском у розвиток емоційно-вольової сфери дитини. Саме мотивація до діяльності, що йде від самої дитини, розвиватиме довільну са­морегуляцію — основу формування адекватної поведінки (на відміну від заперечення всього!).

Видиме погіршення поведінки дітей дошкільного віку мало б дати поштовх до пошуку нових методів спільної з батьками виховної роботи. Та, на жаль, кризовим є те, що сучасні тата й мами не по­мічають, не усвідомлюють або не хочуть бачи­ти аномальності поведінки дитини і важливості своєчасної корекції. На чільному місці в них розви­ток інтелекту обожнюваного чада.

Учені, педагоги, лікарі зазначають: психічний і соматичний стани дітей відсунулися до нижніх меж норми, і у зв'язку з цим яскраво проявляється психосоціальна незрілість дитинства, що явно не відповідає завданням Базового компонента до­шкільної освіти щодо формування дошкільної зрі­лості! Чому сучасні діти настільки неблагополучні? З яких причин, у якому віці і як розвивається ано­мальна поведінка малюка? Що робити для фор­мування та розвитку маленької особистості? Ці питання турбують уважних, вдумливих педагогів. Спробуймо поміркувати разом.

 

ПСИХОСОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ

Для початку позначимо рамки нашої розмови. Не торкаючись теми дітей із синдромами відхилень розвитку, зосередимося на дитині з нормальним розвитком, чия поведінка не викликає тривоги, поки вона зайнята вільною, нерегламентованою дорос­лими діяльністю. Доки на її шляху не трапляються перешкоди або чиєсь небажане втручання, її по­ведінка умовно нормальна. Але тільки-но малюк стає перед необхідністю виконувати певні прави­ла, розв'язувати організаційні, пізнавальні чи інші завдання, його реакція не завжди буває адекват­ною. Дитина стає некерованою, агресивною, інколи навіть доходить до самоагресії та проявів афекту. Іншими словами, поведінка з нор­мальної переходить у категорію аномальної, тобто становить небезпеку для самої дити­ни та/або для тих, хто її оточує. Поведінка вважатиметься тим "ненормальнішою", чим більшу небезпеку вона становить.

Аномальна поведінка дитини, яка нор­мально розвивається,  не є  наслідком організації   освітньо-виховного   проце­су дошкільного закладу. Приходячи до дитсадка, дитина демонструє модель по­ведінки, прищеплену їй від народження. Це проблема психосоціального розвитку дитини з моменту народження, формування її сві­тосприйняття, виховання,  вміння володіти собою. Щоб повірити такому твердженню, звернімося до психосоціальної теорії роз­витку особистості Еріка Еріксона. Ця теорія визначає етапи формування особистості на      підставі восьми пережитих психосоціальних криз (базальна довіра/недовіра, автономія/сором і сумнів, ініціативність/почуття провини і т.д.), до­помагає зрозуміти психофізичні та психосоціальні потреби дитини та застосовувати ці знання у ви­ховному процесі з перших днів життя малюка.

Стадія 1. Від 0 до 18 місяців — базальна довіра/недовіра

Саме батьки формують у своїй дитині задатки впевненості, оптимізму, довіри до інших, задо­вольняючи базові фізіологічні потреби організму немовляти. У цьому віці формується прагнення до життя. Життєва позиція цього періоду: "Я можу тобі довіряти!".

Якщо на цьому етапі життя навколо дитини па­нують хаос, сумбур, неорганізованість, а стосунки між близькими людьми мають напружений або на­віть асоціальний відтінок, це може стати ґрунтом для формування страхів, образ. Світ сприймаєть­ся дитиною як небезпечний, ворожий, неперед-бачуваний. Формується тривожна особистість. Розвивається психастенія (вразливість, ляк­ливість, нерішучість, душевна слабкість).

Стадія 2. Від 1 року 6 місяців до 3 років — автономія/сором і сумнів

У цьому віці дитина робить перші кроки до са­мостійності, вона починає пізнавати себе та свої сили. Тож дорослий має виховувати в малого впевненість у собі, вміння справлятися з невдача­ми, приймати батьківські вимоги і межі дозволе­ного без відкидання, підозр і образ, не втрачаючи при цьому почуття власної незалежності. Автоно­мія, почуття самостійності і незалежності форму­ють сильну особистість.

Якщо близькі люди (батьки, бабусі, няні) драту­ються, коли дитина намагається зробити сама те, що їй під силу, у неї формуються почуття сорому, сумніву й невпевненості в собі.

Пригнічення дорослими самостійності ди­тини зумовлює появу в неї почуття сорому, невпевненості, протесту й небажання щосьробити. У зрілому віці людина матиме труднощі із самооцінкою та вірою у власні сили.

Стадія 3. Від 3 до 5 років — ініціативність/вина

Для цього віку характерний розвиток ініціативи в дослідженні навколишнього світу. Дитина з роз­виненим почуттям незалежності прагне досліджу­вати й випробовувати власні сили. Вона потребує запевнень, що її допомога потрібна. Саме на цьому етапі розвитку за правильної поведінки дорослих дитина здатна навчитися контролювати й стриму­вати свої імпульси ревнощів і люті.

Жорстке поводження дорослих призводить до формування почуття провини, що сковує дитину. Навпаки, вседозволеність породжує без­контрольні прояви сильних негативних емоцій. Тож тільки мудра поведінка батьків і педагогів сприяє гармонійному становленню особистості. Зазнавши невдач на цьому етапі, людина зростає схильною до депресій, самознищення.

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ АНОМАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Ми розуміємо, наскільки великий вплив на формування поведінки дитини має сім'я. У 60-х роках минулого сторіччя Ерік Берн у своїй праці про трансактний аналіз приділив особливу увагу "батьківському програмуванню", головне завдан­ня якого — формування патернів (моделей, зраз­ків, алгоритмів, конструкцій) поведінки дитини віком від 0 до 6 років у різних ситуаціях. Діти зі значними проблемами в розвитку (діти-інваліди, з особливими потребами), які виростають у ро­зумному, благополучному соціумі, демонструють більш адекватну поведінку, ніж здорові діти, які не дістали належного виховання.

У чому причина такого парадоксу? Жорстка конкуренція людських ресурсів і можливостей формує невротизоване суспільство. Сьогодніш­ні батьки — це діти 80-90-х років, які орієнтовані на кар'єру і достаток. А малюк потребує зупинки, благоговіння та умиротворення. Він хоче бачитирідних урівноваженими і радісними. Йому потрібна мама, яка проводить з ним багато часу, знайомить з природою, читає книжки, з якою вони разом ди­вилися б на зорі, мріяли, фантазували... Але ж це, на жаль, мало хто усвідомлює. І замість необхідно­го спілкування малюк отримує величезний екран з дитячими програмами (таку собі інтелектуальну няню), який стимулює кору головного мозку, роб­лячи дитину залежною від цього світлозвукового процесу. А спробуйте вимкнути! Ось вам і перший маніфест аномальної поведінки. А якщо відразу знов увімкнути, ну бодай на 5 хвилин, щоб заспо­коїлася, — закріплюється навичка вередування.

Процес саморегуляції дошкільника формується, проявляється, дебютує у вільній ігровій діяльності. У цьому разі відпрацьовуються моделі поведінки, наближені до реальних. Якщо дитина не грає, а просиджує перед телевізором, за комп'ютером або за партою (у дошкільному віці), формування цього важливого процесу відсунеться надовго, і до першого класу ми відправимо"незрілого" дошкіль­ника, а за кілька місяців побачимо перевтомленого першокласника. Якою буде модель його поведін­ки? Вочевидь не бажаною.

Висновок. Формуванню, дозріванню, розвитку нервової системи дошкільника протипоказані пе­ревантаження, стреси, високий темп життя та ін­телектуальні марш-кидки. Найефективніші техніки впливу в цьому віці — спілкування та виховання. Спокійний сприятливий соціум — найкращий пре­парат для нервової системи малюка.

Наступний штрих у нашій карти­ні. Хто із сучасних молодих батьків знає про "лікувальний режим дня"?

А це ж обов'язково — лягати спати о

21-й годині, прокидатися не пізніше ніж о 8-й годи­ні ранку у вихідні, а в будні — о 7.30. їжа здорова, домашня, а не чипси, цукерки, булочки... І дозова­не, не більше, як 15-40хв на день залежно від віку дошкільника, проведення часу перед комп'ютером або телевізором.

Старше покоління назве цей графік звичайним режимом дня. Здавалося б, так і є, але для сучас­ного дошкільника з його гіперактивністю та істе­риками, це вже буде лікування, причому набагато ефективніше за прийом седативних препаратів. І це не просто примхи старшого покоління. Пра­вильний добовий цикл сну й неспання відіграє дуже важливу роль у виробленні гормону мелатоніну (нейротропної речовини, що виробляється влас­ним організмам). Недарма ж наші предки лягали спати з курми і вставали з півнями. Цей гормон, який визначає стан душі (про це знали ще давні індуси та греки), забезпечує глибокий міцний сон, мобілізує адаптаційні резерви організму, а отже, підвищує компенсаторні можливості дитини, знач­но зміцнює імунну систему!

Висновок. Кладіть дітей вчасно спати (взим­ку о 20.30, улітку — о 21.30). І ви помітите по­зитивні зміни в їхній поведінці, бо для малюків це важливіше за прийом будь-яких препаратів.

І останнє, про що хочеться сказати. Правильну поведінку дорослого, особливо в складних ситуаціях, можна розглядати як емоційно-вольову милицю. Якщо дитина пога­но бачить, ми поліпшуємо якість її життя за до­помогою окулярів. Якщо в малюка проблеми зі слухом, ми розв'язуємо їх, скориставшись слухо­вим апаратом. Чому ж, коли в сина чи доньки не працюють саморегуляція та контроль поведінки, ми їх караємо? Наше покарання часто спричине­не власним роздратуванням (коментар не потріб­ний). Такою реакцією ми ще більше ускладнює­мо проблему, закріплюючи в дитині негативи: від порушення комунікативних навичок, аномальної поведінки до асоціальної поведінки. Ідеться про дитину, яка мала усі підстави бути в нормі. Пра­вильна емоційно-вольова поведінка дорослого — царина лікувальної педагогіки.

Отже, правильна, лікувальна поведінка до­рослих, що оточують дитину (у дитячому садку, сім'ї), яка ґрунтується на дотриманні елементар­них принципів педагогіки, і є третім препаратом для оздоровлення психіки. Приймайте і будьте здорові!

Література: Дошкільне виховання №6, 2013р. с.4

                                         повернутися назад